Які гострі інфекційні хвороби тварин ми маємо сьогодні, які були, та які потенційно можуть бути в Україні.
Ігор Присяжнюк, керівник Української голштинської асоціації
Якщо розглядати ветеринарну проблематику гострих інфекційних хвороб в Україні через призму історичного виникнення даних захворювань на її території, то ми можемо побачити, що є ряд хвороб в країні, які раніше зустрічалися, але наразі їх немає. Ми подолали ці захворювання. Наприклад, ящур. Останнє захворювання на ящур в Україні було 30 років тому. Це ж можна сказати і про бруцельоз.
Зараз в Україні є інфекційні хвороби. Зокрема, часто трапляються випадки лейкозу, туберкульозу, паратуберкульозу, паратрахеїду. Вони не такі заразні і від деяких із них є вакцини, тому їх поширення не набуває характеру епідемії.
До хвороб, які можуть бути занесенні до країни, але ніколи не реєструвалися, відносять заразновузликовий дерматит, блутанг та може бути повторно занесений ящур.
Чому взагалі хвороби можуть виникнути на території або повернутися на неї? Все залежить від рівня вакцинування. Тому, чим більше фінансування профілактичних засобів, тим менший ризик занесення. А протиепізотичний напрямок у нас фінансується дуже погано.
Чого боятися?
Всі ці хвороби об’єднує те, що вони є гострозаразними та дуже швидко поширюються, майже моментально. Якщо порівнювати з африканською чумою свиней, яка зараз поширюється, то ці віруси набагато страшніші. Африканська чума свиней поширюється контактним шляхом, ЗВД - комахами і контактним шляхом, блутанг – контактним шляхом. А ящур - це хвороба, яка поширюється повітряно-крапельним шляхом, ним можуть повторно захворіти, тому що штамів вірусу дуже багато (є декілька сиротипів вірусу).
За ящур всі забули. За ЗВД та блутанг і не знали. Про ці всі захворювання не вчать в університетах. Проте це небезпечні хвороби. Ящур зараз реєструється на всьому Кавказі, проти нього є вакцина, але невідомо, від якого ящуру треба прививати. Визначити яким саме сиротипом інфікована певна корова можна тільки коли тварина заразилася. І тільки потім потрібно закупляти вакцину. Якщо проти ящуру вакцинувати вакцинами проти іншого сиротипу, не буде результату.
Якщо ці хвороби прийдуть на територію України, то наслідки будуть катастрофічними.
По-перше, це зачепить кожного українця, адже всі ми їмо молочні продукти і, якщо поголів’я впаде, то їх вартість значно збільшиться. Доведеться збільшувати обсяги імпорту.
По-друге, постраждають люди, що утримують тварин. Наші чиновники, як правило, дуже далекі від сільських мешканців. І одне - забрати свиню при африканській чумі, інше – корову, яка є «годувальницею». Держпродспоживслужба не має права забирати корів, вони можуть робити це лише з поліцією. При занесення ЗВД Держпродслужба буде ходити з армією. Адже корову ніхто не віддасть. Для великої кількості населення корова є чи не найпершим джерелом заробітку і втратити її – справжня трагедія. До того ж смертність від ЗВД чи ящуру не 100%. Корова може перехворіти і залишитися живою, хоч і залишиться вірусоносієм. Люди будуть думати: нехай корова перехворіє, але не будемо її різати. До того ж згодом вона ще зможе дати теличку. Залишиться й питання компенсації коштів людям. Всі країни, які боряться з цими захворюваннями, мають програму компенсації. В Болгарії це 75% вартості тварини, а гроші віддають за три дні.
По-третє, коли Україна стане пандемічною, інші країні закриють свої ринки для імпорту з України всієї сировини, кормів і зерна. Повернути можливість експортувати буде дуже важко, довго і дорого. Чому довго і дорого? Тому що після останнього випадку ящуру і вузликового дерматиту або блутангу має пройти аж три роки.
Як захищатися?
Поки що в Україні нічого не робиться для захисту від ЗВД, ящуру та блутангу, які до нас дійдуть рано чи пізно. У 80-их роках, коли Україна боролася з ящуром, у нас був великий штат ветеринарів (до 20 тисяч), спеціалізовані інститути, велика кількість фахівців, докторів наук, було написано багато робіт по захисту від хвороби, були лабораторії та біофабрики, які виробляли протиящурні вакцини. Ми були захищені. Коли прийшов ящур, то його максимально швидко локалізували з мінімальним втратами. Були лабораторії, які швидко оцінювали, який вірус зайшов, швидко виробляли вакцину, швидко проводили вакцинацію, швидко ставили пости, обмеження.
А зараз у нас немає виробництва протиящурної вакцини, воно закрилося в 90-ті роки. Наразі відновити його економічно не ефективно, та й фахівців залишилось небагато. До 2012 року Україна щороку замовляла стратегічний запас вакцини на володимирській біофабриці, яка його зберігала, та в разі потреби мала за дві доби передати свіжу вакцину. Однак співпраця припинилася. Тому на сьогодні стратегічного запасу не існує.
При виникненні ящуру що ми будемо робити? Шукати, де купити. Проте у нас не налагодженні зв’язки, немає розуміння логістики, реєстрації ліків. До цього всього треба бути готовими.
Чому про блутанг я майже нічого не говорю? Я сподіваюсь на Європу, яка його стримує багато років. Спочатку вони запровадили знищення тих стад, де раніше реєструвався блутанг і компенсували кошти. І зараз вони його просто контролюють, проводять постійні моніторингові дослідженні для виявлення блутангу і відразу реагують.
Україна не готова до жодного із цих захворювань. Поки Європа стримує їх шаленими грошима. Втім, що буде в цьому році із приходом тепла не зрозуміло. Тому профілактика – це єдине, що треба аби не допустити занесення цих захворювань в країну.
Втім, є проблема – цим нема кому займатися. Ветеринарні спеціалісти на місцях взагалі не мають права вирішувати що-небудь при занесені хвороби на господарство. Це все вирішується на державному рівні, при занесені хвороби в господарство або при її розповсюдженні ветлікар має нести кримінальну відповідальність. Коли хвороба потрапляє на територію України, цим має опікуватись Держпродспоживслужба. А за офіційними даними людей, які працюють на службі, залишилося 4 500 осіб, а раніше було 15000.
http://agravery.com
07.03.2017